Щорічно 27 січня міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту – системного злочину геноцидного характеру, що був реалізований нацистським тоталітарним режимом у період Другої світової війни та став безпрецедентним прикладом масового знищення людей за расовою, етнічною й ідеологічною ознаками.
Саме цього дня у 1945 році війська 1-го Українського фронту визволили нацистський концентраційний табір смерті Аушвіц-Біркенау, який у колективній історичній пам’яті людства символізує апогей політики інституціоналізованого насильства та дегуманізації.
Згідно з даними Українського інституту національної пам’яті, внаслідок реалізації нацистської політики «остаточного розв’язання єврейського питання» під час Другої світової війни було знищено близько 6 мільйонів євреїв, з яких майже 1,5 мільйона проживали на території сучасної України.
У Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй № 60/7, якою було запроваджено Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, підкреслюється, що Голокост, унаслідок якого було знищено приблизно одну третину єврейського народу та мільйони представників інших національних, етнічних і соціальних груп, має слугувати універсальним застереженням щодо руйнівних наслідків расизму, антисемітизму, ксенофобії, політичного радикалізму та ідеології ненависті.
Водночас аналіз сучасних міжнародних процесів засвідчує, що уроки Голокосту залишаються недостатньо засвоєними. Повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України супроводжується системними порушеннями норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, зокрема навмисними нападами на цивільне населення, руйнуванням об’єктів цивільної інфраструктури, насильницькими депортаціями, примусовою зміною ідентичності, переслідуванням за національною та мовною ознаками.
Таким чином, історичний досвід ХХ століття переконливо свідчить, що меморіалізація геноцидів без належного аналітичного осмислення та практичних механізмів запобігання є недостатньою для протидії повторенню подібних злочинів. Необхідними є системне вивчення історичних трагедій, безперервний суспільний і міждержавний діалог, посилена увага міжнародних інституцій до грубих і системних порушень прав людини з боку авторитарних режимів, а також невідворотне, справедливе покарання організаторів і виконавців злочинів проти людяності.
Наталія КРАПИВНА,
заступник директора з
виховної роботи
