В Україні коваль завжди був шанованою людиною. Високий соціальний статус ковальського ремесла закономірний: у свідомості людини до індустріальної епохи обробка металу взагалі межувала з магією, з таємним знанням. Від коваля значною мірою залежало саме виживання спільноти, тож не випадково український фольклор часто зображає його чарівником або могутнім богатирем, що приборкує дракона.
Здавна розрізняли ковальство сільське і художнє. Художнє включає в себе і мистецтво, і ремесло водночас. Саме другий вид ковальської справи набув особливого поширення у сучасному культурно-мистецькому світі.
В Україні ковальство зародилося ще у прадавні часи. Спочатку це було суто сільське заняття. Незважаючи на «дерев’яний вік», у селянському господарстві, не кажучи вже про ремесло і військову справу, металеві знаряддя були незамінні. В містах серед усіх ремісників уже в період 16-17 століття налічувалося близько п’яти відсотків ковалів, більшість яких займалася виготовленням підков для коней.
З роками ковальство змінювалося, набуваючи нових естетичних граней.
У 18-19 столітті це була уже не просто справа виготовлення сільськогосподарського приладдя чи кування коней, а мистецтво первинного дизайну. Нині місто Львів – чи не єдине місто України, де кожний бажаючий на власні очі може побачити металеві шедеври далеких 18-19 століть.
Сучасне ковальство, без сумніву, має свої особливості. Це не просто робота із залізом, а своєрідне поєднання обширу фантазії із життєвими образами. Для того, щоб створити оригінальну ковану річ, треба чітко знати бажання і уподобання замовника, відчувати мову заліза. В міцних руках майстра воно перетворюється на слухняну матерію для майбутнього витвору. Метал, ніби жива істота, відчуває талант і майстерність коваля.
Істинний коваль завжди намагається втілити таїнство задуму і фантазії в конкретну художню побутову річ і це обов’язково має бути щось особливе. Головні ази ковальства зовсім не змінилися, хіба що нині для отримання вогню використовують кокс і антрацит, а в давнину горна заповнювали деревним вугіллям. Теперішній метал має багато вуглецю, тому з ним напрочуд важко працювати. Автор-митець залізних виробів в середньому за рік пропускає через свої руки близько п’яти тон заліза (!).
Відповідно до плану Тижня циклової комісії з електроенергетики та систем автоматизації студенти першого курсу спеціальності «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» групи ЕН221 разом з класним керівником Русланом Кубраком відвідали місцеву кузню «Гефест», господарем та головним майстром якої є Микола Кіяшко.
Розпаливши багаття в ковальському горні, коваль Микола провів інструкцію з техніки безпеки та показав студентам майстер-клас із розпеченим залізом. Під час відвідин кузні студенти ознайомилися з технологією виготовлення кованих виробів; кожен спробував себе в ролі майстра, перетворюючи звичайні прути в деталі для майбутнього «шедевру»; усі бажаючі також змогли попрацювати пневматичним молотом.
На території кузні знаходиться багато цікавих готових виробів, які студенти з захопленням розглядали, знаючи і розуміючи методику їх виготовлення.
Щиро дякуємо за цікаву екскурсію та майстер-клас колективу і очільнику кузні «Гефест»!
Руслан Кубрак,
класний керівник академічної групи