Знаєте, раніше, до повномасштабної війни, я якось не задумувався над тим, що таке справжній мир. Ну, день у календарі, ну, свято з голубом та оливковою гілкою з уроків ще у школі. А зараз це слово звучить зовсім інакше. Воно не про абстрактні лозунги з телевізора – воно про дуже особисте.
Для нашого коледжу, для всіх нас – студентів і викладачів – мир сьогодні це не просто відсутність вибухів. Це про те, щоб просто спокійно зайти в аудиторію і знати, що пара не перерветься посеред речення черговою тривогою. Це можливість виспатися у власній ліжку, обійняти рідних і не здригатися від різких звуків за вікном. Ми навчилися цінувати такі банальні речі, як світло у вікнах, тепло в квартирах і будинках, повні полиці в магазинах.
Чесно кажучи, зараз кожен із нас робить свій маленький внесок у те, щоб цей омріяний мир нарешті настав. Студенти не кидають навчання, хоч як би важко й тривожно часом не було, бо розуміють: знання – це наше майбутнє, і ворогу нас не зламати. Викладачі тримають освітній фронт, намагаються бути не просто лекторами, а й опорою для молоді. А ще – волонтерять, допомагають, підтримують одне одного, бо триматися разом зараз життєво необхідно.
Сьогодні 21 вересня, Міжнародний день миру. Звісно, святкового настрою мало, і слова звучать дещо інакше. Але в нас є головне – віра. Ми пам’ятаємо тих, завдяки кому ми живі і маємо можливість навчатися. Ми віримо в наших захисників і точно знаємо, що прийде день, коли отримаємо найголовнішу новину.
А поки що вчимося, працюємо, тримаємося і не втрачаємо людяності. Бо світло обов’язково переможе.
