07 жовтня відповідно до плану виховної роботи класних керівників академічних груп третього та четвертого курсів спеціальності «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» Наталії Соломко та Руслана Кубрака студенти груп ЕН191 та ЕН181 відвідали чудове й стародавнє місто Чернігів.
Чернігів – місто древнє, яке на піку свого розвитку навіть виступало конкурентом Києву. А тому й не дивно, що саме тут збереглися пам’ятки часів Київської Русі, хоча зараз про колишню велич і могутність міста мало що нагадує. Тепер це типовий обласний центр – тихе та, навіть дещо провінціальне, містечко, але дуже чисте й зелене, з гарними парковими зонами і чудовими скверами.
Певною особливістю Чернігова є те, що, якщо в’їжджаєте до нього зі сторони Києва, то одразу опиняєтесь у самісінькому історичному центрі на Валу. Саме на Валу студенти відвідали одразу дві пам’ятки княжої доби – Спасо-Преображенський та Борисоглібський собори. Побувати на Валу і не пройтися знаменитою алеєю з гарматами – просто не можливо. За легендою ці гармати подарував місту Петро І, але насправді це просто красива легенда. Та як би там не було, алея стала своєрідною візитівкою міста.
Просто неможливо побувати в Чернігові і не піднятися на Болдині гори. Так, саме піднятися, здолавши всі сходинки.
Болдині гори – це велетенський курганний некрополь. У 1870 році тут нарахували 232 кургани. Зараз можна побачити лише два – Гульбище та Безіменний, де вважаються похованими воїни-дружинники. Під час розкопок кургану Гульбище було знайдено найбільший меч часів княжої доби, довжина якого сягала 126 сантиметрів. Тож і не дивно, що місцеві одразу почали говорити, що це поховання билинного персонажа Іллі Муромця.
Антонієві печери – це підземний печерний комплекс на Болдиних горах у Чернігові, пам’ятка історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній». Їх заснували у 1069 році відомий церковний діяч, «батько руського чернецтва» Антоній Печерський і чернігівський князь Святослав Ярославович. Ці печери використовувались монахами для відправлення релігійних обрядів та проживання, печерні некрополі (кимітирії) і підземні церкви. До речі, вони й сьогодні вражають відвідувачів печер та науковців своїми розмірами і архітектурними формами. З 1967 року Антонієві печери та інші споруди Троїцько-Іллінського монастиря входять до складу архітектурно-історичного заповідника. Сьогодні підземний комплекс, загальною довжиною 350 метрів, складається із галерей, об’єднаних між собою.
Студенти й викладачі коледжу отримали неймовірні враження від відвідування такого знайомого й такого невідомого, величного й багатого на історію міста.
Руслан Кубрак, Наталія Соломко,
класні керівники академічних груп
