7 грудня виповнилося 120 років від народження знаменитої української художниці Катерини Білокур.
Цього дня відбулося відеознайомство нашої групи з життям та творчістю талановитої майстрині пензля. Дотепер я просто чула, що в першій половині ХХ століття жила народна художниця Катерина Білокур, але на цьому все. І от у день її 120-річчя дізналася, що Білокур належить до переліку найвідоміших жінок України. Особливо вразила мене важка доля майстрині, її сила волі, тому що не кожен здатен боротися за реалізацію свого таланту. Проти творчості Катерини була сім'я й обставини того часу, але вона змогла пройти через усі незгоди й стати знаменитою на ввесь світ.
Цікаво, що художниця користувалася нетрадиційним способом закріплення полотна на підрамнику. Зазвичай, для кожного полотна робиться індивідуальний підрамник й полотно на ньому закріплюється нерухомо, один раз і назавжди. Підрамник же в Білокур виконує ту ж функцію, що п'яльця для вишивки. Народна художниця, усупереч правилам, кріпила полотно на підрамнику шпагатом, а коли робота була завершена, знімала записане полотно та кріпила на раму інше. Саме так і поводиться вишивальниця, знімаючи вишивку з п'ялець. Здебільшого Катерина Білокур малювала квіти. Мене здивувало, що вона могла поєднувати в одній картині весняні й осінні квіти, писала полотна з весни до осені, це просто заворожує. Знайомлячись із ранніми роботами, не здогадуєшся, що вони написані саморобними фарбами з калини, бузини та цибулі. Катерина Василівна сама робила пензлі з коров'ячої вовни, шерсті котів, вишневих гілочок і жерсті від консервних банок. Саморобний пензлик був настільки тоненьким, що нагадував голку.
За 60 років, з яких половину була змушена творити всупереч усьому світу, художниця створила безліч прекрасних картин, які здивували самого Пікассо. Побачивши картини Білокур, Пабло Пікассо сказав: "Якби у нас була художниця такого рівня майстерності, ми б змусили про неї говорити весь світ!"
Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві та інших містах України, а в 1954 році картини "Цар - Колос", "Берізка", і " Колгоспне поле" були показані на виставці в Парижі.
Отже, насамкінець хотілось би сказати про те, що я вкотре переконалася в талановитості свого народу. Ми повинні знати й шанувати творчість талановитих українців, а також берегти пам'ять про них.
Марія Здрок,
студентка групи ОН 191
