«Я вважаю за українця не того,
хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака,
і не того, в кого прізвище на «ко», – а того, хто бажає
добра українському народові, хто сприяє його
матеріальному і духовному розвиткові,
бо ото і є справжні українці».
Остап ВИШНЯ
13 листопада з нагоди 135-річчя від дня народження Остапа Вишні для студентів третього курсу відділення технічно-енергетичних систем та засобів автоматизації групи АН221 була проведена виховна година «Ніколи не сміявся без любові».
Студенти сторінку за сторінкою перегорнули книгу життя та творчості великого гумориста. Були в ній велика родина, аж із шістнадцяти братів та сестер, і безтурботне дитинство; навчання в Київській військово-фельдшерській школі та робота в поїздах, переповнених тифозними хворими, яким допомагав чим міг, а ще – смішними анекдотами, які сам складав і майстерно розповідав; велич «короля українського тиражу» і трагедія в’язня сталінських таборів; всенародна любов і ненависть заздрісників…
Непростим, але наповненим любов’ю до людей був земний шлях цього сміхотворця, який стверджував, що «ніколи не сміявся без любові до … усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу». Найвищою вдячністю та найбільшим гонораром для Павла Михайловича було всенародне визнання та шана.
«Спасибі вам усім, мої дорогі рецензенти, за вашу думку про мою роботу!
Пишіть, що хочете, говоріть, як знаєте! Мою роботу рецензував народ!
Чи зрозумієте ви; рецензенти мої, що взявшись за літературну роботу,
я ніколи не думав про гонорар, про свою славу і всяке таке.
Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народові…
Найвищого «гонорару», як веселий блиск в очах народу, – нема».
Ольга Кисла,
класний керівник академічної групи
